Багато місцевих людей, які називають себе поляками, не є етнічними поляками, хоч можуть мати частково польське походження. Їхні прізвища свідчать, що більшість з них походить зі старовинних білоруських та українських боярських та зем’янських родів Великого Князівства Литовського з територій сучасних Білорусі та України. Після Люблінської унії та утворення Речі Посполитої, давши згоду на взаємну інтеграцію литовсько-руських земель та польських, вони були інтегровані в цю державу, вважаючи її своєю, а себе – її громадянами, називали себе поляками, застосовуючи це поняття в значенні політоніма: “мешканці держави Полонія”, за аналогією до литвинів як мешканців Литви та москвинів як мешканців Московії. При цьому це не заважало литвинам (сучасним білорусам та литовцям) писати: “ми, литвини, як добрі поляки” в значенні “ми, мешканці Великого князівства Литовського як порядні громадяни Речі Посполитої”, а русинам “gente Ruthenus, natione Polonus” – “з походження русин, нації політичної польської”. Перехід на польську мову спілкування був природним непримусовим процесом. Польська мова була міжетнічною мовою спілкування в державі литвинів, поляків та русинів. Після падіння Речі Посполитої і відходу її з теренів житомирського Полісся в 1793 році, мешканці Лезників продовжували називати себе поляками в значенні політоніма. А коли в середині XIX сторіччя почали зароджуватись сучасні нації, через прив’язаність до польської мови та культури Речі Посполитої політонім поляк став сприйматись його носіями як етнонім поляк, що було помилковим сприйняттям, але цілком закономірною трансформацією.

Many local people who call themselves Poles are not ethnically Poles, although they may have some Polish ancestry. Their surnames indicate that most of them come from the ancient Belarusian and Ukrainian boyar and feudal families of the Grand Duchy of Lithuania from the territories of modern Belarus and Ukraine. After the Union of Lublin and the formation of the

Polish-Lithuanian Commonwealth, having agreed to the mutual integration of

Lithuanian-Russian lands and Polish lands, they were integrated into this state, considering it their own and themselves its citizens, calling themselves Poles, using this concept in the sense of a polytonym: “inhabitants the state of Polonia”, by analogy with Lithuanians as residents of Lithuania and Muscovites as residents of Muscovy. At the same time, this did not prevent

Lithuanians (modern Belarusians and Lithuanians) from writing: “we, Lithuanians, as good

Poles” in the sense of “we, residents of the Grand Duchy of Lithuania as decent citizens of the Commonwealth of Nations”, and for Ruthenians “gente Ruthenus, natione Polonus” – ” from the origin of the Ruthenians, the political Polish nation”. The transition to the Polish language of communication was a natural, non-forced process. Polish was the interethnic language of communication in the state of Lithuanians, Poles and Ruthenians. After the fall of the Polish-Lithuanian Commonwealth and its departure from the Zhytomyr Polissia in 1793, the inhabitants of Leznyk continued to call themselves Poles in the sense of a polytonym.And when modern nations began to emerge in the middle of the 19th century, due to attachment to the Polish language and culture of the Commonwealth of Nations, the polyonym Pole began to be perceived by its speakers as the ethnonym Pole, which was a mistaken perception, but a completely natural transformation.